Страх — не діагноз. Уникнення — не лікування.
Цими важливими словами та порадами ділиться психологиня Рівненського обласного протипухлинного центру
Оксана Третяк Як психолог, я часто бачу: люди бояться навіть не хвороби, а самої думки про неї. Тому слово онкодиспансер чи протипухлинний центр викликає хвилю тривоги. Хтось відвертає очі. Хтось обирає «простіший» шлях: йде до приватного терапевта, ЛОРа, гастроентеролога, проходить десятки аналізів у різних закладах, але уникає звернення туди, де справді можуть побачити головне — і вчасно допомогти.
Бо назва лякає. І це зрозуміло.
Але варто чесно визнати: відкладання, обхідні шляхи, «я ще встигну» — це не турбота про здоров’я. Це обслуговування власного страху.
Людина не звертається — не тому, що їй байдуже. А тому, що страшно. І щоб той страх не зустріти — ми його доглядаємо: знаходимо привід не звернутися до спеціалістів (а цих приводів завжди знайдеться багато), розтягуємо в часі.
Та тільки от у хвороби свій графік. І вона не чекає, поки ми зберемось з духом.
Протипухлинний центр — це не вирок. Це шанс. Це місце, де можуть сказати: «Ми виявили вчасно», «Це доброякісне», «Все під контролем». Але сказати це зможуть лише тоді, коли ви прийдете.
Просто дуже прошу: не дозволяйте страху керувати вашим життям.
Не доглядайте його. Подбайте про себе.
